ВЕРОГАЛІД ER 240 мг

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: ТЕВА Чех Індастріз с.р.о., Чеська Республіка

Міжнародна непатентована назва: Verapamil

АТ код: C08DA01

Форма випуску: Таблетки пролонгованої дії, вкриті оболонкою, по 240 мг № 10, № 30 (10х3) у блістерах, № 30, № 100 у флаконах

Діючі речовини: 1 таблетка містить верапамілу - 240.0 мг

Допоміжні речовини: Натрію альгінат, целюлоза мікрокристалічна, повідон, магнію стеарат, opadry light yellow Y-5-12577, opadry clear YS-1-7006.

Фармакотерапевтична група: Антагоністи іонів кальцію

Показання: Лікування ішемічної хвороби серця: стабільна стенокардія напруження; нестабільна стенокардія; вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала); стенокардія після інфаркту міокарда у пацієнтів без серцевої недостатності, якщо бета-блокатори не показані.
Лікування аритмій: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, мерехтіння/тріпотіння передсердь з прискореною атріовентрикулярною (АV) провідністю (крім синдрому передчасного збудження шлуночків (синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW-синдром))).
Лікування артеріальної гіпертензії.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3р

Номер реєстраційного посвідчення: UA/4227/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

ВЕРОГАЛІД ER 240 мг

(VEROGALID ER 240 mg)

 

Склад:

діюча речовина: verapamil;

1 таблетка мiстить 240 мг верапамілу гідрохлориду;

допомiжнi речовини: натрію альгінат, целюлоза мікрокристалічна, повідон, магнію стеарат, opadry  light yellow Y-5-12577, opadry clear YS-1-7006.

 

Лікарська форма.  Таблетки пролонгованої дії, вкриті оболонкою.

 

Фармакотерапевтична  група. Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Код АТС C08D A01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування ішемічної хвороби серця:

-          стабільна стенокардія напруження;

-          нестабільна стенокардія;

-          вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметала);

-          стенокардія після інфаркту міокарда у пацієнтів без серцевої недостатності, якщо бета-блокатори не показані.

Лікування аритмій:

-          пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, мерехтіння/тріпотіння передсердь з прискореною атріовентрикулярною (АV) провідністю (крім синдрому передчасного збудження шлуночків (синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW-синдром))).

Лікування артеріальної гіпертензії.

 

Протипоказання.

-          Відома  гіперчутливість до активної речовини або до будь-якого компонента препарату;

-          синдром слабкості синусового вузла (крім пацієнтів, яким імплантований штучний водій ритму) і синдром преекситації з проведенням імпульсу антероградно;

-          II-III ступінь атріовентрикулярної (АV) блокади (крім пацієнтів, яким імплантований штучний водій ритму) та синоатріальної блокади;

-          виражена брадикардія (< 50 уд./хв);

-          артеріальна гіпотензія;

-          кардіогенний шок;

-          нещодавно перенесений інфаркт міокарда;

-          декомпенсована серцева недостатність;

-          мерехтіння/тріпотіння передсердь за наявності додаткових провідних шляхів – наприклад, синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта (через підвищений ризик розвитку шлуночкової тахікардії).

Препарат Верогалід er 240 мг не можна застосовувати під час вагітності (особливо в I та II триместрах) та під час годування груддю.

Ін’єкції верапамілу не слід призначати пацієнтам, які нещодавно пройшли курс лікування бета-блокаторами, через ризик артеріальної гіпотензії та асистолії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими препаратами та інші види взаємодій»).

 

Спосiб застосування та дози.

Дози необхідно визначати індивідуально для кожного пацієнта.

Досвід застосування препарату показує, що середня добова доза повинна становити

240 - 360 мг для всіх показань. У випадку довготривалого застосування препарату середня добова доза не повинна перевищувати 480 мг, можливе лише короткочасне підвищення дози.

Ішемічна хвороба серця:

Рекомендована добова доза становить 240 - 480 мг верапамілу гідрохлориду, розділених на

2 разові дози: 1/2 -1 таблетка Верогаліду ER 240 мг двічі на день (що відповідає 240 - 480 мг верапамілу гідрохлориду на день).

Артеріальна гіпертензія:

Рекомендована добова доза становить 240 - 480 мг верапамілу гідрохлориду, розділених на 1 або 2 разові дози: зазвичай призначається 1 таблетка Верогаліду ER 240 мг один раз на день вранці або 1/2  таблетки 2 рази на день (що відповідає 240 мг верапамілу гідрохлориду на день). У пацієнтів з потребою у повільному зниженні артеріального тиску можна розпочинати терапію з 1/2  таблетки  (тобто 120 мг 1 раз на день) вранці.

При зазначених дозах терапевтичний ефект зазвичай має місце через один тиждень застосування препарату. У випадку відсутності бажаного ефекту в межах цього періоду дозу необхідно підвищити. У разі недостатньої терапевтичної відповіді можна додати

1/2 -1 таблетку Верогаліду ER 240 мг увечері (що відповідає 360 – 480 мг верапамілу гідрохлориду на день).

Пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, мерехтіння/тріпотіння передсердь:

Рекомендована добова доза становить 240 - 480 мг верапамілу гідрохлориду, розділених на

2 разові дози: 1/2  -1 таблетка Верогаліду ER 240 мг двічі на день (що відповідає 240 – 480 мг верапамілу гідрохлориду на день).

Порушення функції печінки:

У хворих з обмеженою функцією печінки, залежно від ступеня тяжкості, дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через сповільнення розпаду лікарського засобу. Тому в таких випадках дозування слід встановлювати з особливою обережністю та розпочинати з малих доз (наприклад, для хворих з обмеженою функцією печінки спочатку

2 - 3 рази на добу по 40 мг, відповідно 80 - 120 мг на добу).

Спосіб прийому.

Бажано приймати препарат вранці з їжею або відразу після прийняття їжі. Таблетки не можна розкушувати, розколювати або роздавлювати. Таблетки необхідно ковтати цілими, запиваючи півсклянкою води.

Верапаміл гідрохлорид не слід призначати пацієнтам з інфарктом міокарда або пацієнтам з ішемічною хворобою серця, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда в анамнезі (до 7 днів).

Препарат можна застосовувати протягом тривалого часу. У разі довготривалого застосування Верогаліду ER 240 мг терапію не можна припиняти одразу, треба поступово зменшувати дозу.

Побiчнi реакцiї.

Більшість небажаних побічних ефектів є наслідком фармакодинамічних ефектів Верогаліду ER 240 мг, особливо в високих дозах. Препарат зазвичай добре переноситься.

Побічні ефекти, як правило, мають слабкий і транзиторний характер, рідко виникає потреба у перериванні терапії.

Оцінка зареєстрованих побічних явищ ґрунтується на класифікації за системами органів та з урахуванням частоти їх виникнення: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1,000, <1/100); рідко (>1/10,000, <1/1,000), дуже рідко (<1/10,000).

З боку нервової системи.

Рідко: головний біль, запаморочення, тремор, екстрапірамідні розлади.

Дуже рідко: парестезія.

З боку серцево-судинної системи.

AV-блокада I, II або III ступеня, синусова брадикардія, зупинка синусового вузла, асистолія,  периферичні набряки, відчуття серцебиття, збільшення частоти серцевих скорочень (тахікардія), артеріальна гіпотензія, припливи крові, може розвинутися або загостритися серцева недостатність.

Дуже рідко: еритромелалгія.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Нечасто: запор.

Рідко: нудота, блювання, біль, дискомфорт у животі, кишкова непрохідність.

Дуже рідко: гіперплазія ясен (гінгівіт та кровотеча) може виникнути при довготривалій терапії та зникає після відміни препарату.

Шкірні та підшкірні реакції.

Рідко: алергічні шкірні реакції (мультиформна еритема, свербіж, кропив’янка, макулопапульозні висипання).

Дуже рідко: ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, алопеція, крововиливи у шкіру або слизові оболонки (пурпура).

З боку органа слуху та вестибулярного апарату.

Рідко: запаморочення, дзенькіт у вухах.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини.

Дуже рідко: міалгія, артралгія, м’язова слабкість.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Дуже рідко: гінекомастія (оборотна), галакторея, еректильна дисфункція.

З боку імунної системи.

Нечасто: гіперчутливість.

Системні порушення та місцеві реакції.

Рідко: втома.

Показники лабораторних аналiзiв.

Дуже рідко: підвищення значень трансаміназ, підвищення значень лужної фосфатази (оборотне), підвищення рівня пролактину в сироватці крові.

Інше: одноразово повідомлялося з постмаркетингових спостережень про параліч (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути обумовлене проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар’єр внаслідок пригнічення CYP3A4 та P-gp. Тому комбіноване застосування колхіцину та верапамілу не рекомендоване.

Передозування. Симптоми отруєння при передозуванні верапамілом залежать від кількості прийнятого препарату, часу, коли були вжиті детоксикаційні заходи, та віку пацієнта.

Гостра інтоксикація верапамілом зазвичай виявляється симптомами з боку серцево-судинної системи: тяжка брадикардія, AV-блокада високого ступеня, тяжка артеріальна гіпотензія, які можуть спричинити шок та зупинку серця, запаморочення свідомості до коматозного стану, ступор, гіперглікемію, гіпокаліємію, гіпоксію, метаболічний ацидоз, асистолію і відмову синусного вузла, кардіогенний шок з набряком легенів, порушення функції нирок та конвульсії.

Терапевтичні заходи спрямовані на видалення речовини із організму та відновлення стабільності серцево-судинної системи.

Загальні заходи: промивання шлунка рекомендується навіть у разі, якщо минуло 12 годин з моменту прийому препарату і моторика шлунково-кишкового тракту не визначається (відсутність кишкових шумів).

Загальні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібріляцію, кардіостимуляцію. Верапаміл не можна видалити з організму за допомогою гемодіалізу. Можливе застосування гемофільтрації та плазмоферезу (антагоністи кальцію добре зв’язуються з білками плазми).

Особливі заходи: усунення кардіодепресивних впливів, артеріальної гіпотензії і брадикардії. Специфічним антидотом є кальцій: внутрішньовенно вводять 10-20 мл 10% розчину глюконату кальцію (2,25 - 4,5 ммоль). За необхідності можна повторити введення або провести додаткову краплинну інфузію (наприклад, 5 ммоль/год). Додаткові заходи: при AV-блокаді II і III ступеня, синусовій брадикардії, зупинці серця застосовують атропін, ізопреналін, орципреналін або кардіостимуляцію.

У випадку артеріальної гіпотензії внаслідок кардіогенного шоку та артеріальної вазодилатації застосовують допамін (до 25 мкг/кг за хв), добутамін (до 15 мкг/кг за хв) або норадреналін. У зв’язку з вазодилатацією на ранніх етапах здійснюється введення замісної рідини (розчин Рінгера або фізіологічний розчин).

Через більш тривалий період всмоктування таблеток пролонгованої дії необхідно спостерігати за пацієнтом до 48 годин.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Вагітність. Верапаміл проникає через плаценту та виявляється у пуповинній крові. Хоча відсутні дані, що підтверджують тератогенну дію у людей, верапаміл гідрохлорид не слід застосовувати у I та II триместрах вагітності. Призначення верапамілу протягом III триместру вагітності рекомендоване лише у випадках, коли перевага значно переважає ризик.

Період годування груддю. Біологічно активна речовина потрапляє в грудне молоко. Обмежені дані перорального прийому за участю людини свідчать, що доза верапамілу, яка попадає в організм новонародженого, є низькою (0,1-1% від дози, прийнятою матір’ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним з годуванням груддю. Зважаючи на ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, яких годують груддю, верапаміл під час годування груддю повинен застосовуватися тільки у разі крайньої потреби для матері.

 Діти. Безпека та ефективність у дітей не встановлені, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Особливості застосування.

При застосуванні верапамілу та при визначенні його дози особливу увагу слід приділяти пацієнтам:

-          з артеріальною гіпотензією (систолічний артеріальний тиск < 90 мм.рт.ст.);

-          з брадикардією (частота серцевих скорочень менше 50 уд/хв);

-          з порушенням нервово-м’язової провідності (міастенія Myastenia gravis), синдром Ітона-Ламберта, прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена);

-          з тяжким ступенем порушення функції печінки (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Верапаміл може впливати на проведення імпульсу, що вимагає особливої уваги до пацієнтів з AV-блокадою I ступеня.

Хоча дані підтверджених порівняльних досліджень показали, що ниркова недостатність не впливає на фармакокінетику верапамілу у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності, було декілька повідомлень, які свідчать про те, що верапаміл у пацієнтів із нирковою недостатністю повинен застосовуватися з обережністю та під ретельним наглядом. Верапаміл не може бути виведений за допомогою гемодіалізу.

Вплив верапамілу гідрохлориду та бета-блокаторів або інших препаратів з кардіодепресивною дією може бути адитивним як по відношенню до проведення, так і скорочення, відповідно слід з обережністю призначати одночасний прийом таких препаратів або прийом з невеликими інтервалами між ними. На це особливо слід звернути увагу, якщо хоча б один препарат вводиться внутрішньовенно (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими препаратами та інші види взаємодій»).

Під час застосування препарату слід уникати вживання страв та напоїв з грейпфрутом. Грейпфрут може підвищити рівень верапамілу гідрохлориду в плазмі крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими  механізмами. На початку застосування, при підвищенні дози чи при зміні гіпотензивного препарату іноді спостерігаються ознаки порушення координації, що може негативно впливати на здатність пацієнтів керувати транспортними засобами чи механізмами, особливо при вживанні алкоголю.

Взаємодiя з iншими лiкарськими засобами та інші види  взаємодій.

Верапамілу гідрохлорид метаболізується цитохромом P450, CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2C18. Верапаміл є інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (P-gp).

Повідомлялося про клінічно важливі взаємодії з інгібіторами CYP3A4, що супроводжувалися підвищенням рівня верапамілу в плазмі крові, в той час як індуктори CYP3A4 спричинювали зниження плазмових рівнів верапамілу гідрохлориду, тому необхідний ретельний моніторинг на предмет взаємодії з іншими лікарськими засобами.

Під час застосування верапамілу гідрохлориду з іншими ліками може мати місце така лікарська взаємодія:

Етанол.

Було виявлено, що верапаміл гідрохлорид підвищує рівні етанолу в плазмі крові й уповільнює його виведення.

Антиаритмічні препарати, бета-блокатори та анестезуючі засоби загальної дії.

Комбінація верапамілу гідрохлориду з бета-блокаторами, антиаритмічними препаратами, анестезуючими засобами загальної дії з кардіодепресивною дією може мати адитивний ефект як по відношенню до проведення, так і скорочення, і може також призводити до артеріальної гіпотензії, зниження частоти серцевих скорочень, AV-блокади та серцевої недостатності.

-          Комбінація внутрішньовенного верапамілу гідрохлориду з бета-блокатором протипоказана (див. розділ «Протипоказання»).

-          У пацієнтів, які приймають верапаміл гідрохлорид, внутрішньовенна терапія із застосуванням антиаритмічних препаратів і бета-блокаторів є особливо небезпечною.

Хінідин: можливе зменшення орального кліренсу хінідину (~35%). Може розвинутися артеріальна гіпотензія у разі внутрішньовенного введення верапамілу гідрохлориду, а у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією ─ набряк легенів.

Флекаїнідин: мінімальна дія на кліренс флекаїнідину в плазмі крові (<~10%); не впливає на кліренс верапамілу в плазмі крові.

Метопролол: збільшення AUC метопрололу (~32,5%) та Cmax (~41%) у пацієнтів зі стенокардією.

Пропранолол: збільшення AUC пропранололу (~65%) та Cmax (~94%) у пацієнтів зі стенокардією.

Гіпотензивні препарати, діуретики, вазодилататори: посилення гіпотензивного ефекту.

При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами може спостерігатися посилений антигіпертензивний ефект. Внутрішньовенний верапаміл гідрохлорид може мати адитивний ефект при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами, у цьому випадку може виникнути потреба у зниженні дозування таких препаратів.

Празозин, теразозин: додатковий гіпотензивний ефект (празозин: підвищення Cmax празозину (~40%) без впливу на період напіввиведення; теразозин: підвищення AUC теразозину (~24%) та Cmax (~25%)).

Противірусні (ВІЛ) засоби: плазмові концентрації верапамілу можуть зростати. Призначають з обережністю або може бути необхідним зниження дози верапамілу.

Ліки, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4 системи цитохрому P450.

Верапаміл гідрохлорид екстенсивно метаболізується в печінці ізоферментом CYP3A4 системи цитохрому P450 і може пригнічувати метаболізм ліків з однаковим метаболічним шляхом.

Верапаміл гідрохлорид може підвищувати плазмові рівні препаратів:

Дигоксин: у здорових людей підвищується Cmax дигоксину на 45-53%, CSS – на 42%, AUC – на 52%. Дигітоксин: зменшення кліренсу дигітоксину (~27%) та екстраренального кліренсу (~29%). Теофілін: зниження орального та системного кліренсу приблизно на 20%, у курців –на 11%. Мідазолам: збільшення AUC у 3 рази та Cmax – у 2 рази. Буспірон: збільшення AUC та Cmax у 3-4 рази. Алмотріптан: збільшення AUC на 20%, Cmax – на 24 %. Іміпрамін: збільшення AUC (~15%) без впливу на активний метаболіт дезипрамін.

Антагоністи Н2-гістамінових рецепторів.

Циметидин може підвищувати рівні верапамілу у сироватці: збільшується AUC R- (~25%) та S-верапамілу (~40%) з відповідним зниженням кліренсу R- та S-верапамілу.

Літій.

Існує ризик нейротоксичності у разі одночасного застосування літію з верапамілом гідрохлоридом. Також повідомлялось, що верапаміл гідрохлорид знижує рівні літію в сироватці.

Протиепілептичні препарати (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін). 

Ефект верапамілу гідрохлориду може знижуватися у разі одночасного застосування з фенітоїном, фенобарбіталом через підвищення його метаболізму. Фенобарбітал: підвищує оральний кліренс верапамілу в 5 разів.

Карбамазепін: підвищення рівня карбамазепіну, підвищення нейротоксичних побічних ефектів карбамазепіну – диплопія, головний біль, атаксія, запаморочення. Підвищення AUC карбамазепіну (~46%) у хворих з рефрактерною парціальною епілепсією.

Протимікробні препарати.

Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин підвищують рівні верапамілу гідрохлориду в плазмі. Рифампіцин: можливе зниження гіпотензивного ефекту. Зниження AUC верапамілу (~97%), Cmax (~94%), біодоступності після перорального застосування (~92%).

Колхіцин: комбіноване призначення з верапамілом не рекомендоване через збільшену експозицію колхіцину.

Сульфінпіразон: підвищення орального кліренсу верапамілу в 3 рази, біодоступності – на 60%. Може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту.

Нейром’язові блокатори: можливе посилення дії через верапамілу гідрохлорид.

Ацетилсаліцилова кислота: верапаміл може підвищувати можливість кровотечі.

Інгібітори ГМГ-КоА редуктази.

Лікування інгібіторами ГМГ-КоА редуктази (симвастатин, аторвастатин, ловастатин) у пацієнтів, які приймають верапаміл, повинно розпочинатись з найнижчих можливих доз та поступово знижуватися. Якщо пацієнту, який вже приймає верапаміл, необхідне призначення інгібітору ГМГ-КоА редуктази, слід враховувати необхідне зниження статинів і підібрати дозування відповідно до концентрації холестерину в плазмі крові.

Аторвастатин: можливе підвищення рівня аторвастатину. Аторвастатин збільшує AUC верапамілу приблизно на 42,8 %.

Ловастатин: можливе підвищення рівня ловастатину.

Симвастатин: збільшення AUC симвастатину приблизно у 2,6 разів, Cmax симвастатину- у 4,6 разів.

Флувастатин, правастатин та розувастатин не метаболізуються цитохромом CYP3A4 та не взаємодіють з верапамілом.

Доксорубіцин.

При одночасному застосуванні доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (~89%) та Cmax доксорубіцину в плазмі крові (~61%) у хворих з дрібноклітинним раком легенів. У хворих у стадії прогресуючої пухлини значних змін фармакокінетики доксорубіцину при  одночасному внутрішньовенному застосуванні верапамілу не спостерігається.

Антидіабетичні препарати (глібурид): підвищується Cmax глібуриду приблизно на 28%, AUC – на 26%.

Імуносупресанти.

Циклоспорин: збільшення AUC, Cmax, CSS приблизно на 45%. 

Еверолімус, сіролімус, такролімус: можливе збільшення рівнів цих препаратів.

Сік грейпфрута: збільшується AUC R- (~49%) та S-верапамілу (~37%), збільшується Cmax

R-(~75%) та S-верапамілу(~51%) без зміни періоду напіввиведення та ниркового кліренсу.

Звіробій продірявлений: зменшується AUC R- (~78%) та S-верапамілу (~80%) з відповідним зниженням Cmax.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Верапаміл, що належить до блокаторів кальцієвих каналів, обмежує доступ кальцію в клітини м’язів кровоносних судин, серця, а також провідної системи серця. 

Верапаміл зменшує потребу серця в кисні, безпосередньо впливаючи на метаболічні процеси в клітинах м’язів серця і опосередковано знижуючи постнавантаження.

Препарат викликає вазодилатацію коронарного ложе, що також ефективно в постстенотичних ділянках та для усунення спазмів коронарних судин.

Антигіпертензивний ефект верапамілу гідрохлориду полягає в зниженні периферичного судинного опору без індукції рефлекторної тахікардії. Вплив на нормальні показники артеріального тиску не здійснюється.

Верапаміл гідрохлорид чинить антиаритмічну дію, особливо щодо надшлуночкових аритмій. Він скорочує імпульс проведення в серці. Препарат знижує швидкість спонтанної деполяризації і тривалість кальційзалежних потенціалів дії, особливо в клітинах синусового вузла та AV-вузла. Він подовжує інтервал PQ на ЕКГ без зміни інших інтервалів. Залежно від типу аритмії препарат допомагає нормалізувати або синусовий ритм, або шлуночковий ритм. Нормальний рівень частоти серцевих скорочень не змінюється або незначно знижується.

Фармакокінетика.

Більше 90% перорально прийнятої дози верапамілу всмоктується у травному тракті. Середня абсолютна біодоступність препарату становить 22%, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом першого проходження. Біодоступність збільшується у 2 рази після багаторазового прийому. Максимальні плазмові концентрації досягаються протягом 1-2 годин після перорального прийому. Зв’язок з білками плазми становить близько 90%, біологічний період напіввиведення – 3-7 годин, тривалість ефекту з високою варіабельністю – від 1,5 до 10 годин. Препарат інтенсивно метаболізується в печінці. Було виявлено дванадцять метаболітів у плазмі. З цих метаболітів тільки норверапаміл має фармакологічний ефект (приблизно 20 % активної речовини).

Верапаміл гідрохлорид та його метаболіти виводяться переважно нирками, з яких тільки 3-4% – в незміненому вигляді. Протягом 24 годин виводиться 50% і протягом 5 днів 70% застосованої дози. До 16% виводиться з випорожненнями. Клінічні дослідження, що порівнювали пацієнтів з кінцевою стадією ниркової недостатності і пацієнтів зі здоровими нирками, не виявили жодних відмінностей у фармакокінетиці верапамілу гідрохлориду.

Біологічний напівперіод подовжується у пацієнтів з ураженою печінкою внаслідок низького перорального кліренсу і більш високого об’єму розподілу.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: овальні, вкриті плівковою оболонкою таблетки, білого злегка жовтуватого кольору, з розподілювальною рискою та вибитою позначкою 73/00 з одного боку та символом “wv” – з іншого боку.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Для блістерів: Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці.

Для флаконів:  Зберігати в щільно закритому флаконі для захисту від вологи при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 1 або по 3 блістери в картонній коробці;

по 30 або по 100 таблеток у флаконі, по 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Тева Чех Індастріз с.р.о.